Tag Archives: El gall editor

POÈMES · Meritxell Cucurella-Jorba · français

Traduction de Nathalie Bittoun-Debruyne pour l’ARBRE À PAROLES

j ’ é c r i s   d e s   l e t t r e s   q u e   t u   n e   r e c e v r a s   p a s

de la terre d’où je viens
et où je ne mourrai pas
une tache d’encre
une larme de lune
et une goutte de moi
sur
blanc
papier
infini
le noir me poursuit
aujourd’hui demain toujours
j’ouvre la porte de D – É – R – O – B – A – D – E
cherche des anges
et tu te m’offres
je crois
intimidé
aussi
comme moi
personnages cherchant l’écarlate
personnages faisant l’amour
avec l’homme-femme
invisible
spasmes muets
le cri
la suffocation
l’oubli
d’un acte inexistant
continue
dis-tu
pourquoi
je demande

le temps perd des heures
et la syntaxe      des virgules

d e s   s i r è n e s   h u l u l e n t

les voies de nos yeux se sont croisées
noir ton train et rouge
comme d’habitude
le mien

des sirènes hululent et
aucun passager ne réclame rien

tu m’approches
sans oser dire ce que tu veux

 

© poèmes: Meritxell Cucurella-Jorba
© traduction: Nathalie Bittoun-Debruyne
© revue: L’Arbre à paroles (automne 2010)
© photos: Esther Canals (Tarragona)

 


ВІРШІ · Meritxell Cucurella-Jorba · yкраїнська

Ukrainian version · Andríi Antonovskyi & Catalina Girona


I

жага шкіри

і я загортаюся
у простирадло як прапор на держак

і моє додаткове око
не зрікається насолоди гри шкіри
яку часто-густо програю
навіть якщо і маю козирні карти

 

II
темрява

ми ті що не сплять
прогулюємося тихцем вночі

тиняємось навколо мовчазних генделиків
i заливаємося порожнечею аби забути
аж поки якийсь ковток світла
запитає нас і не будемо знати що відповісти

бо лише пам’ятаємо жагу
жагу шкіри

 

i III     
моя форма

не пам’ятаєш чи навпаки
форму якою я для тебе є

залиш її на прилавку крамниці
i зрозумієш розмір колір і текстуру
твоєї шкіри
жаги якої не відаєш

і непомітно оплакую тебе і разом з тим бажаю
завжди як отепер


межа/(і)

я для тебе – склепінчаста розкреслена
хижа поза терасою
покраяна суглинками і вапняками
складна проста архітектура
суха кладка
без контрфорсів
з грубою чи колодязем

|

|

|

|

|

глибоким

дощі що народжуються в мене з середини
підточують терасу де ореш
невідомо може щоб сіяти

на голові у мене квітнуть півники
не рви їх ані для краси
хіба що          у випадку        смерті

gran hotel (фрагмент)   

доки ти загортаєшся
наляканий і покинутий навіть самим собою
між паперових простирадл подвійного ліжка у великому готелі

відчуватимеш
ніби нескінченне воркотіння
тягар непомірності і все решта

забажаєш
тоді
повідати мені одну дві три чотири казк

планида тіло
неупинно неупинно неупинно

чекатимеш мене на пероні

·ростиме трава поміж рейок · ніхто більше не приїде · на залізничному переїзді не замовкне сигнал · начальник станції високо підійме зелений прапорець · сонце зупиниться перед заходом · i вони заткнуть пельки i слухатимуть шкірою і наситяться руками поцілунками світляків ·

 

зроби гучніше звук поштовхів що
зроби гучніше звук поштовхів що
зроби гучніше звук поштовхів що

ринуть до тебе

я вулкан!

· жінка з глибоким поглядом переїхала жити на червоно-чорний острів · її погляд був настільки сильним що все на що вона дивилась (далі ніж потрібно бачити) зникало · так почався вихід мешканців острова · з кожним днем вона залишалася самотнішою і земля робилася пустішою · одного дня не залишилося зовсім нічого · тільки одна дрейфуюча жінка ·

ти мене обпікаєш
ти мене обпікаєш
ти мене обпікаєш

 

 

Book:
Intemperància roig encès Червоно-гаряча нестриманість») · 2009

 

 

 

 

 

 

 

СВЯТА МАРІЯ ТРАСТЕВЕРСЬКА

храмами де вульгарно прихована я віддалася тобі
вештаюсь і базікаю попід великим оком що каже мені

лише однієї речі тобі бракує

візантійські завитки туманять мені голову
оргáн простромлює мене всю наскрізь
я – розп’яття
я – нова ісусахристоса

лише однієї речі тобі бракує

ти – моє євангеліє хоча то тягар мені

лише однієї речі тобі бракує

якась висохла черниця кружляє навколо мене
знає тільки безкраїсть ласкибожої
не відає дощу
потопу
катастрофи

лише одна річ…

я
не перестану бути людожеркою
волію твій займенник у середині мого аби зжерти його

амінь

 

плач жінки-ікони

плач жінки-ікони, також відомої як мадам силікону, щось на зразок жінки до або на межі революції за рівність, тому що просто вона не існує або вона просто ніби кухоль з муранського скла, який люди ставлять на стіл у їдальні для краси

жінко давай жінко жінко давай жінко жінко давай жінко
жінко
жінко
жінко
i
ковть
пластикова жінка

ви її помітили проходячи о восьмій і сорок три
вона фарбована білявка
з кілометровими віями
губи лялька-мукла i
груди та сідниці ґума
ось жінка-ікона

мадам силікону

матірбожа поверховості
проходить впевнена
встромляючи шпильки

споглядаючи погляди

виставляється на показ
як тваринка у зоопарку

вид у стадії розповсюдження
вид ні
ні ні
ні

фальшива смуглявка фальшива білявка
розмір тридцять шість
на обід не їсть на вечерю не їсть
гарна лише здалека
фальшива зовні
і всередині пуста

бідна багата жінка-ікона
яка побожно ставить свічку аби бог чи хто там ще
зберіг їй лице і тіло
у той час коли є жінки що моляться аби їх діти і чоловіки
вижили перетинаючи Тарифу чи Арізону
ай, мадам-силіконе
не навчилася нічого

i чого можеш ти навчитися з таким твоїм редукованим мозком?
ти лише гарна парадигма недоумства
ти ніби як той розчинний суп який не має ані найменшого смаку

 

 

 

© вірші: Meritxell Cucurella-Jorba · Мерічель Кукурелья-Джорба
© переклад: Andríi Antonovskyi & Catalina Girona
© фотографії: Meritxell Cucurella-Jorba & Oriol Cornudella

Видавець:(Ternopil)


El dígraf del desitx i INTEMPERÀNCIA ROIG ENCÈS (una entrevista)

tx_by Bastanist Cucurella_febrer 2010

Per què, quan i com comences a escriure?

Començo per atzar, o per necessitat, o per inconsciència, o per una connexió amb un més enllà. No ho sé. I aquest no saber potser és el motor que va engegar una maquinària a voltes coherent i a voltes no. Una roda que roda i roda i que no té aturador.

El 2008 guanyes el Premi Pollença de Poesia amb INTEMPERÀNCIA ROIG ENCÈS. Què hi troba el lector a aquest poemari?

És un poemari compactat. Diu amb poemes el naixement, el creixement, la mort i la resurrecció d’una passió que neix de la meva escriptura, del doble joc que és escriure. He fet, arreu de Catalunya i d’Europa, recitals on he dit i redit pomes d’INTEMPERÀNCIA ROIG ENCÈS. Fins i tot alguns han estat traduïts a l’ucraïnès! I uns altres, són matèria del primer disc d’un grup de música que integro: Folls i nocturns.

Què n’opines dels premis?

No m’agraden els premis. Perquè depenen del criteri d’un jurat, que és infinitament humà i de vegades injustament cruel. El món de la creació té uns meandres que no responen a cap lògica i haver de numerar (trista concreció!) el grau de qualitat i/o perfecció o desperfecció perquè un poemari que opta a un premi entri dins la primera, segona o tercera ronda d’eliminació i haver de defensar-lo o esquarterar-lo entre un col·lectiu de persones (els integrants del jurat) que potser tenen uns criteris estètics i existencials diametralment oposats requereix un alt grau d’intel·ligència i saber fer que no tothom té. M’adono que jo no sé jugar a aquest joc. Vaig format part d’un jurat d’un premi durant un temps i ho vaig deixar, per coherència amb mi mateixa.
Pel que fa a presentar-me a premis, crec que la meva és una poesia que més que guanyar premis, els perd. És una poesia que juga (i no és pas l’única!) amb unes cartes diverses. Guanyar l’any 2008 el Premi Pollença de poesia va ser quelcom sorprenent; després, llegint el que l’esplèndid jurat d’aquell any (Antoni Clapés, Jaume Mesquida, Joan Perelló i Antoni Xumet) va dir d’INTEMPERÀNCIA ROIG ENCÈS em vaig adonar que no s’havien begut l’enteniment. Van saber copsar l’insòlit, la màgia del joc, el foc de la paraula. Van ser potser massa agosarats… Aquell premi va morir aleshores. No hi ha hagut noves convocatòries.

Més enllà del que tens amb El Gall, has publicat diversos gèneres. En quin et sents més còmode? Com et decantes per un o altre format?

Escric poesia i escric teatre. No ho decideixo jo. Són les paraules, els textos per si mateixos, que decideixen vestir-se de poesia o vestir-se de teatre. Adoro tots dos gèneres. I hi experimento.

Quin procés segueixes a l’hora d’escriure un poemari?

De vegades mana la forma dels textos. O la no forma dels textos, és a dir, quan em decanto a priori per defugir la convenció formal i començar a jugar i a desconcertar des del primer moment. Altres vegades, però, mana allò que tinc ganes de dir, o de dir callant. Perquè fer poesia és dir callant.

I tinc sempre diversos fronts oberts, diversos projectes de llibres que vaig escrivint. I escric al tren. I escric de nits. O de dies. La meva creativitat ha crescut (en totes les seves facetes) en els darrers anys. Em costa trobar espais buits, però no sé parar, no vull parar, i de fet no paro. I si caic hauré caigut i em tornaré a aixecar.

Escriure, és el teu modus vivendi?

Escric. I dic. I visc.

Què hi ha de biogràfic en la seva obra?

Totes les biografies són una invenció. Més o menys reeixida, però una invenció.

Com et defineixes com a lectora? Quines són les seves preferències?

Cada dia em torno més exigent. Necessito col·leccions de paraules que se’m clavin al mig de la panxa, que no passin pel cap. Que siguin mannà, necessitat, supervivència. M’adono que sempre torno a uns mateixos autors, i a unes mateixes obres. Amb els llibres que escoltem passa el mateix que amb la música que llegim. Tornem sempre als nostres orígens. Al nostre centre. A nosaltres mateixos, fets literatura o fets melodia.

Coneixies El Gall abans de començar a col·laborar-hi? Què destaques de la nostra col·lecció?

Vaig conèixer El Gall arran del Premi Pollença. La col·lecció de poesia té un format preciós, per senzill i elegant, i a l’alçada dels autors que s’hi publiquen. Un nivell altíssim, en diria. Ara bé, no sé per quin motiu, si pel fet de ser una editorial insular o pel fet que potser es publiquen cada any massa llibres de poesia i massa llibres de massa coses, és poc visible a les llibreries de Barcelona. I a les llibreries d’altres ciutats importants de Catalunya és pràcticament inexistent.

Per posar exemples concrets, quan en un festival de poesia em diuen que tindran una paradeta amb llibres dels poetes sempre demano que hi figuri INTEMPERÀNCIA ROIG ENCÈS. Però no arriba mai. Per què? Què passa? Problemes de distribució? Què ha de fer un lector que vol comprar (sí: comprar!) un llibre de poesia i no pot?

Tot hauria de fluir d’una altra manera. Perquè el potencial poètic (quant a autors i quant a editors) que les illes poden oferir al continent és magmàtic. Que corri aquest magma, doncs, i no pas la sang.

 

(I ho diem sempre, sí, que sol passar, això que et tallin el text, i llavors, és clar… hi falta alguna cosa o unes quantes coses! Reprodueixo ara i aquí l’entrevista sencera que em van fer la primavera del 2014 la gent d’El gall editor, editorial amb qui vaig publicar el meu penúltim llibre.)

(La foto me la va fer la Bastanist, una de les meves germanes: gràcies!)